Навіщо це потрібно Москві і які можуть бути наслідки

Іван Січень

Новим і вкрай загрозливим чинником у російсько-українській війні та у протистоянні між Москвою і Заходом стали наміри росіян розмістити ядерну зброю на території Білорусі. По суті, це свідчить про те, що світ таки занурюється у холодну війну між демократичною та тоталітарною системами. Ясна річ, може бути і ядерний конфлікт «за авторством» путінського режиму у тому випадку, коли виникне реальна перспектива втрати ним свого володарювання та розпаду Росії або втрати нею підконтрольних територій (в тому числі, захоплених у інших країн). До речі, це не тільки закріплено у воєнній доктрині Російської Федерації, але й неодноразово підтверджувалося нею на практиці. І що тут ключове: є реальна небезпека ядерного удару Росії по Україні. Будемо сподіватися, що справа до цього не дійде. Але ж, так би мовити, ступінь ненависті Москви до України може допустити всі, навіть найбільш небезпечні «ядерні» варіанти.

Згідно з оцінками більшості експертів, зимово-весняний наступ росіян, що розпочався два місяці тому, фактично не досяг своєї мети. При цьому Росія здебільшого використала ті ресурси, які накопичувала під час часткової мобілізації. Наразі в РФ розпочався новий етап призову, замаскований під набір контрактників. Загалом, до кінця ц. р. планується додатково набрати щонайменше 400 тис. осіб.

Можливо це і вдасться зробити. Адже бажаючих стати «гарматним м’ясом» в Росії поки що вистачає. Однак озброювати їх, окрім автоматами, практично вже нічим. Дійшло до того, що з довготривалого зберігання військової техніки знімаються танки Т-54 і Т-55 — 1950–1970-х років виготовлення. Бо навіть танків Т-62 вже росіянам не вистачає. А що вже казати про літаки, вертольоти, ракетні і артилерійські системи та ті ж боєприпаси… Росія ще може вести війну проти України, але аж ніяк протистояти на рівних зі США і НАТО із застосуванням звичайних озброєнь. Тим паче, якщо мати на увазі плани Альянсу збільшити чисельність угруповання своїх військ в Центрально-Східній Європі та Балтії на 300 тис. осіб, а також очевидну перевагу тактико-технічних характеристик західних озброєнь над російськими.

Як наслідок, єдиним дієвим засобом Москви у реалізації своїх неоімперських планів залишається зброя ядерна. Саме в такому контексті і слід сприймати наміри Кремля розмістити ядерну зброю в Білорусі. Так Росія намагається досягти низки важливих для себе цілей стратегічного і тактичного рівнів:

По-перше, декларації Москви щодо намірів розміщення ядерної зброї в Білорусі є ще одним із елементів шантажу США та НАТО. Так Росія хоче змусити опонентів поступитися як в сфері російських стратегічних інтересів, так і у питанні припинення надання військово-технічної допомоги Україні.

По-друге, Кремль демонструє, що Білорусь знаходиться у «сфері виняткового впливу» Російської Федерації та навіть є «її невід’ємною складовою». Це вкрай необхідно як підтвердження «успіхів у реалізації планів розширення руського світу».

По-третє, Москва демонструє «дієвість» ОДКБ, як альтернативи НАТО та основної російської інтеграційної структури на пострадянському просторі. Оскільки всі учасники ОДКБ відмовляються брати безпосередню участь у таких військових авантюрах, то Кремль будь що намагається залучити їх до справи з реалізації своїх геополітичних планів. Хоча б стосовно Білорусі з її самопроголошеною владою, яка геть-чисто залежить від Росії, а правду кажучи, від самого В. Путіна.

По-четверте, в рамках загальної політики Кремля, спрямованої проти Заходу, російське військове командування намагається наблизити засоби застосування тактичної ядерної зброї до кордонів з НАТО. Зробити це можна і без Білорусі, зокрема, у Калінінградській області РФ, де вже знаходяться оперативно-тактичні комплекси «Искандер», а також літаки та кораблі, які можуть нести тактичні ядерні боєприпаси. Втім, розгортання подібних систем на білоруській території (за винятком кораблів) значно розширить можливості росіян зі створення ядерних загроз Європі, насамперед, Польщі та Німеччині.

По-п’яте, на території Білорусі може розпочатися патрулювання мобільних комплексів Ракетних військ стратегічного призначення (РВСП) ЗС РФ. Це не надаватиме Росії особливих переваг, але матиме досить потужне символічне значення. Наразі такої перспективи ніхто не допускає, хоча вона цілком реальна.

Технічно Росія може розмістити ядерну зброю в Білорусі. Ще з радянських часів там залишилося кілька сховищ, де вона колись зберігалась, зокрема, арсенали РВСП Гомель-30 (ракетні боєголовки) та Мачулищи (авіабомби). Ще й на армійських складах було 1180 тактичних ядерних боєприпасів.

Тоді ж в Білорусі були розгорнуті кілька з’єднань та об’єднань РВСП, в тому числі: у Гомельській області — 33-я ракетна дивізія (штаб м. Мозирь) 43-ї армії РВСП; у Брестської області — 31-а ракетна дивізія (штаб м. Пінськ), у Вітебській області — 32-а ракетна дивізія (штаб м. Постави), в у Гродненській області — 49-а ракетна дивізія (штаб м. Ліда) 50-ї ракетної армії.

Вже на той час у них були на озброєнні мобільні ракетні комплекси, що виходили на бойове патрулювання. Тобто, всі важливі маршрути відомі та перевірені практично. Тому відновлення такої практики не становитиме жодної проблеми. Хіба що «з поправкою» на нові зразки ракетної техніки. Ще сорок років тому подібні системи автоматично наводились на цілі під час руху.

А на аеродромі Мачулищи поблизу м. Мінськ базувався 121-й важкий бомбардувальний авіаційний полк зі стратегічними ракетоносіями-бомбардувальниками Ту-95. Зараз саме там розташована російська авіація, що завдає удари по Україні. Бомбардувальники Ту-95 також є носіями тактичної ядерної зброї.

Джерело: The Council on Foreign Relations (CFR)

В той же час розміщення в Білорусі російської ядерної зброї неминуче створить для «союзників» низку нових проблем. При чому, ще більших, ніж вони вже мають. В першу чергу такими проблемами стануть додаткові санкції, що вже були обіцяні США та провідними європейськими країнами як Москві, так і Мінську. Для Росії — це остаточна відмова Європи від її енергоносіїв, а для Білорусі — повне блокування експорту її калійних добрив. Таким чином обом економікам будуть завдані смертельні для них втрати.

Крім того, США та НАТО обов’язково розпочнуть вживати адекватні заходи у ядерній сфері. Вони будуть широкими за своїм спектром та можуть включати переміщення ядерних боєприпасів, оперативно-тактичних ракет та стратегічної авіації до країн Центрально-Східної Європи, Чорноморського регіону та Балтії. Стратегічна авіація США вже давно над цими регіонами літає, а в країнах Балтії, ймовірно, також залишилися об’єкти зберігання ядерних боєприпасів.

За радянських часів були такі арсенали біля міст Лієпая в Латвії та Камелава в Литві, а також ще один — в Естонії. В Латвії складувалося 185 ядерних боєголовок, в Литві — 352, а в Естонії — 270. Звичайно, сьогодні їх там немає. Але їх можуть повернути тепер уже США, Великобританія та Франція разом із відповідними носіями.

А відтак — Москва та Санкт-Петербург, а також їх промислові райони будуть поставлені під загрозу ядерних ударів з часом підльоту ракет менше 10 хвилин. Жодні засоби ППО та ПРО Росії, які начебто «не мають аналогів у світі», нейтралізувати їх не зможуть. Тому хто кому стане більш небезпечний, визначити досить непросто.

І, нарешті, ще один геополітичний «нюанс»: Москва прямо «підставляє» Китай, дискредитуючи його перед Заходом, що може мати вкрай негативні наслідки. Як вже якось згадував у попередніх статтях, США та ЄС для КНР більш важливі за значенням ніж Росія. Тому Пекін не схильний ризикувати відносинами з Заходом на догоду Москві.

Під час нещодавнього свого візиту до Москви Сі Цзінпінь, підписавши угоду між Китаєм та Росією, долучився до спільної заяви щодо нерозміщення ядерної зброї на території інших країн. Москва сразу ж демонстративно її порушила, чим продемонструвала зневагу навіть до свого основного союзника — Пекіна. У своїй звичній манері МЗС КНР досить стримано відреагувало на такий крок Росії, але не приховало свого невдоволення такими її намірами. А це щонайменше «вирок» для неї. Китай зберігатиме торговельно-економічні зв’язки з Росією, оскільки вони відповідають його інтересам. Але зброю він, очевидно, постачати їй не буде. Принаймні, у тих обсягах, які б дозволили Росії радикально змінити ситуацію у війні проти України на свою користь або змінити співвідношення сил у протистоянні зі США і НАТО.

В якості висновку: Росія «спалила всі мости» та остаточно обрала курс конфронтації з Заходом, в тому числі у ракетно-ядерній сфері. При цьому вона, як завжди, порушує свої міжнародні зобов’язання, включно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї. По суті, РФ повторює те, що колись робив СРСР, однак маючи незрівнянно менші ресурси. Тому можна передбачити, що повторить його долю сповна, аж до свого розпаду.

До цього всі мають бути готові. І в особливо — до втрати Москвою контролю над своєю ядерною зброєю. На початку 1990-х років США готувалися до такого можливого варіанту. Військово-повітряні сили і спецназ проводили спеціальні навчання з вилучення у колишньому СРСР ядерної зброї або виведення її із ладу. Наразі виникла нагальна потреба відновити таку практику. Якщо цього ще не зроблено.